Стаття: Реформа освіти в Україні або з якого боку сани запрягають
Реформа освіти в Україні або з якого боку сани запрягають Освіта 2016-03-30
0
164

Вже другий рік поспіль батьків та дітей лякають неминучою освітньою реформою. І мають бути ці глобальні зміни такими ж невідворотними, як страшний суд. Принаймні так собі це уявляє більшість батьків, нажаханих довготривалими та малозрозумілими дискусіями фахівців. Чи справді запропоновані владою реформи такі жахливі або може вони варті бути впровадженими? Треба розбиратись…

 

Чого прагне суспільство


Відповісти на це майже риторичне питання доволі просто навіть двома словами. Люди хочуть зрозумілих правил гри. Якщо ж більш розгорнуто, то загальні прагнення не перевищують вимог здорового глузду. Батьки хочуть, щоб їх діти отримали якісну освіту, щоб мали змогу здобути професійну підготовку на гідному рівні і були працевлаштовані. Причому бажано, щоб обрана професія приносила не лише фінансову вигоду, а моральне задоволення. Чи здатна сучасна освітня галузь задовольнити не такі вже й надмірні забаганки? Правду кажучи, здебільшого – ні.

Зараз ми маємо перенавантажену шкільну програму. З цим не сперечаються навіть фахівці. Вчителі добре розуміють, що навчальні програми занадто деталізовані та не враховують індивідуальних особливостей школярів. А на це варто було б звернути увагу. Адже не кожен може оволодіти вищою математикою чи декількома іноземними мовами.

Ще одне проблемне місце – якість підготовки педагогічних кадрів. Не такий давній експеримент в одній з областей України виявив жахливі речі – вчителі-предметники не змогли виконати минулорічні тестові завдання Зовнішнього незалежного оцінювання на належним чином. Якби відбір на працевлаштування відбувався за цим критерієм, то майже 70% з них виявились професійно непридатними. То де вже говорити про якість викладання… Кожен з вчителів раз на п’ять років проходив підвищення кваліфікації з переатестацією. Та, як виявляється, вона мала доволі формальний характер.

Та не тільки у цьому проблема сучасної української середньої школи. Не аби яку частку проблем додає фінансова сторона питання. Навіть уже якось ніяково говорити про доцільність, розміри та прозорість використання так званих «благодійних внесків». Контролювати цю сферу мали б батьківські комітети, та здебільшого вони не спроможні впоратись з цим «навантаженням». Самі комітети працюють за зрозумілою схемою, а от до прозорості їх співпраці з керівництвом школи є запитання.

Тож, виходить, сучасна освіта у глухому куті? Аби ж то! Ситуація навіть гірша, бо на нас чекають РЕФОРМИ!

Що пропонує влада


Зрозумілої відповіді від авторів реформ добитись поки що не вдалось. Є якісь загальні пропозиції, деяке уявлення про те, що варто було б змінити. А от яким чином це «щось» буде робитись, здається, не спроможні пояснити навіть самі реформатори.

Однією з головних тем дискусій є тривалість навчання у середній школі. У Міністерстві освіти і науки вже твердо заявили, що припиняють будь-які суперечки з цього приводу – навчання триватиме 12 років і крапка. Остаточне рішення, оскарженню не підлягає. Головне ж не скільки, а як.

А ось тут якраз і головна заковика. Планувалось розпочати впровадження 12-ти річного навчання з 1 вересня 2016 року. Ну, думали ж, що депутати таки приймуть Закон «Про освіту». Та не сталось… Вони й досі його у комітетах обговорюють. Тепер обережно називають наступну дату «Великого старту» – середина 2018 року… Можливо…

А без цього Закону будь-які зміни виглядають, м’яко кажучи, недоречними. Але їх уже розпочали. І доволі активно. Сани, як то кажуть, не з того боку запрягли…

Якщо коротко, то реформування середньої освіти виглядатиме наступним чином:

навчання триватиме 12 років,

школа поділятиметься на три етапи – початковий, середній та повний. Останній, у свою чергу, ділиться ще надвоє: академічний рівень та професійний. Зміни у перших етапах торкнуться лише змісту навчальних програм. З приводу старшої школи дискусії ще тривають. Не можуть визначитись з тим, чи має бути академічна освіта на платній основі, чи надзвичайно обдаровані діти матимуть пільги і хто матиме змогу отримати професійну освіту і які кар’єрні та освітні перспективи будуть у них.

Крім того, вимоги до атестації педагогів стануть більш жорсткими.

А «добровільне» фінансування шкіл та дитячих садочків має стати повністю підконтрольне батьківським комітетам та громадським організаціям (вони матимуть право контролювати розміри внесків та доцільність їх використання).

Куди нас зносить «вітром перемін»?


Проблеми з фінансуванням освіти стали наразі причиною виникнення нового гучного скандалу. Законом «Про Державний бюджет України 2016 року» вирішено перекласти тягар фінансування державних профтехучилищ на місцеве самоврядування. Ще до прийняття цього Закону очільник обласного управління освіти і науки Євген Криницький почав бити на сполох: без державної підтримки більшість таких закладів, особливо у селах Херсонщини просто припинять своє існування. Підтримали звернення херсонських депутатів до Кабміну та Верховної Ради і в інших регіонах. Та їх не почули. Тепер постає цілком логічне питання: яким чином буде втілюватись у життя реформа у частині надання професійної освіти більшості школярів, які не подолають відбір на здобуття академічної освіти? Адже, їм після 9-го класу треба буде десь продовжувати навчання та здобувати професію. Де? Питань і досі більше ніж відповідай. Доведеться зачекати, допоки «нагорі» не домовляться…

Наталя Лісовець

Коментарі
Освіта

Николай Бабенко: «Мы делаем ставку на интеллект»

ХЕРСОНСКИЕ ГИМНАЗИСТЫ 100 ЛЕТ НАЗАД

Куди податись

Дозвольте представити: Її Величність Херсонщина!

Місця, які ПРОСТО НЕОБХІДНО відвідати на Херсонщині.

ТРИМАЙ СВОЮ КРАЇНУ В ЧИСТОТІ!